Що тут є:
- чому це не діагноз і звідки взялося слово «синдром»
- що показав розбір 62 досліджень і чого в них не знайшлося зовсім
- чим стан експерта відрізняється від стану новачка
- чому поради «повір у себе» і «склади список досягнень» не тримаються
- з чим працювати замість ярлика
Застосувати — вечір; упізнати себе — з першого абзацу.
Як це виглядає в того, хто давно у професії
У новачка все зрозуміло: мало досвіду, звідси невпевненість. Дивина починається далі.
Ти у справі десять років. У тебе клієнти, які приводять своїх знайомих. Тебе кличуть виступати. І при цьому всередині живе рівне очікування, що одного дня з'ясується: ти несправжній, тобі просто щастило, а ті, хто справді розбирається, просто ще не придивлялися.
Упізнається це за речами, які збоку виглядають як скромність:
- після похвали найперше пояснюєш, чому це було не так уже й складно;
- готуєшся до простої розмови довше, ніж треба, бо «раптом спитають те, чого я не знаю»;
- берешся за задачі нижче свого рівня, де точно не схибиш;
- кожен новий проєкт відчувається як іспит, хоча таких проєктів у тебе було сорок;
- чужий успіх читаєш як доказ власної неспроможності.
Окрема прикмета експерта: що більше ти знаєш, то виднішим стає край власного незнання. У новачка цього краю не видно зовсім, тому він спокійний.
Чому це не діагноз
Слово «синдром» приклеїлося до явища пізніше і збиває з пантелику.
1978 року психологині Полін Роуз Кланс і Сюзанна Аймс описали стан в успішних жінок і назвали його феноменом самозванця. Саме феноменом: спостережуваним явищем, а не хворобою. У класифікації захворювань його немає й досі.
Різниця не в словах. «Синдром» підштовхує шукати лікування і чекати, поки хтось вилікує. «Феномен» повертає питання туди, де воно вирішується: це опис того, як людина влаштована в конкретній ситуації.
Що показав розбір 62 досліджень
Тут починається найцікавіше, і про це майже не пишуть.
2019 року в Journal of General Internal Medicine вийшов систематичний огляд: Дена Бравата і колеги розібрали 62 рецензовані дослідження з 14 161 учасником, опубліковані з січня 1966 по травень 2018 року.
Що вони знайшли:
- Поширеність — від 9 до 82 %. Розкид майже на порядок, і залежить він переважно від того, яким опитувальником міряли і де провели межу. Тобто сама величина «скільки людей цим страждають» майже нічого не означає без уточнення, чим рахували.
- Трапляється в чоловіків і жінок приблизно однаково і в усіх віках, від підлітків до людей наприкінці кар'єри. Уявлення, що це жіноча історія, йде від першої праці 1978 року, де вибірка була жіночою.
- Часто сусідить із тривогою і пригніченістю, пов'язане зі зниженням задоволеності роботою і з вигоранням.
- Жодне опубліковане дослідження не оцінювало лікування цього стану.
Останній пункт варто перечитати. По темі, про яку написані тисячі статей і зняті сотні роликів, на момент огляду не було жодної опублікованої праці про те, що з цим робити і що допомагає.
Звідси простий практичний висновок. Будь-хто, хто обіцяє «позбавити від синдрому самозванця», обіцяє те, ефективність чого ніхто не міряв. Включно з нами: нижче я скажу, що ми робимо, і не назву це лікуванням.
Чому «повір у себе» не тримається
Стандартний набір порад виглядає розумно: склади список досягнень, перечитуй відгуки, веди щоденник успіхів, нагадуй собі про кваліфікацію.
Працює це рівно до наступної важкої розмови.
Причина в тому, що список досягнень розмовляє зі знанням, а заважає не знання. Ти й так знаєш, що в тебе сорок проєктів. Це не спірна інформація. Питання в тому, що тієї миті, коли треба назвати себе фахівцем уголос, спрацьовує щось швидше за будь-який список.
Є й друга причина, тихіша і неприємніша. Відчуття «я несправжній» колись приносило користь. Воно змушувало готуватися краще за інших, перевіряти, не розслаблятися. Частина твоєї репутації побудована саме на ньому. Тому розлучатися з ним страшно: зсередини здається, що разом із тривогою піде і якість роботи.
Чим це відрізняється від чесної оцінки своїх меж
Розмежування важливе, інакше стаття перетвориться на заклик вважати себе генієм.
| Питання | Тверезa оцінка | Стан самозванця |
|---|---|---|
| На чому заснована | на конкретних прогалинах, які можна назвати | на загальному відчутті «я несправжній» |
| Що з нею робити | зрозуміло: довчитися, взяти напарника, відмовитися від задачі | незрозуміло, звідси й тривога |
| Чи змінюється від досвіду | так, прогалину закрили — оцінка змінилася | ні, сорок проєктів нічого не змінюють |
| Як реагує на похвалу | приймає | знецінює або лякається |
| Що каже про ціну | «за цю задачу стільки й беруть» | «мені стільки ніяково просити» |
Права колонка про внутрішній стан. Ліва — про професію, і там усе лікується навчанням.
Що з цим роблять
Раз досліджень про лікування немає, чесно буде говорити про те, що змінює поведінку, і не називати це лікуванням. Три речі, усі неквапливі.
- Перестати чекати моменту, коли стане «достатньо». Його не буде: що більше знаєш, то виднішим стає край незнання. Рішення ухвалюється при тому рівні впевненості, який є зараз.
- Відділити знання від стану. Коли накриває, спитай: я зараз не знаю чогось конкретного чи мені просто тривожно? Перше вирішується справою, друге — ні, і плутати їх дорого.
- Замінити загальне правило на те, у яке можна повірити сьогодні. «Я найкращий у своїй галузі» відкидається одразу. «Я роблю роботу, за яку платять, і роблю її нормально» — проходить.
Третій пункт і є місце, де починається наша робота, і робиться він у спокійному стані, повторенням.
Якщо все це впирається конкретно в гроші — ціна не піднімається, дохід стоїть на місці роками або ніяково назвати суму знайомому — це сусідні розбори, там та сама механіка на конкретному матеріалі.
Де в цьому наш метод
Ти дочитав досюди, отже, більшу частину ти вже знав. І перед наступною важкою розмовою все одно буде те саме.
Ми працюємо з тим шаром, де лежить правило, — це розділ про гроші й справу. Людина приводить себе у спокійний стан, у якому нове лягає легше, і в ньому дає собі іншу установку. Дитина колись прийняла «не висовуйся» і «не хвались» саме так: спокійно, без суперечки, від близьких людей. Дорослий може пройти тим самим шляхом свідомо.
Складність одна: самому себе в такий стан привести важко. Не можна одночасно відпускати контроль і перевіряти, чи достатньо ти його відпустив. Тому це роблять під запис — веде голос, а людині лишається слухати.
Чого ми не обіцяємо
Що відчуття піде назавжди. Досліджень про лікування немає ні в кого, і в нас теж.
Що стане легко виступати і називати ціну. Частина тривоги лишиться, питання в тому, заважає вона чи просто супроводжує.
Що це замінить професійне зростання. Якщо прогалина у знаннях справжня, її закривають навчанням.
Ми не лікуємо захворювань і не замінюємо ні лікаря, ні психотерапевта.